Змістовний модуль ІІ. Соціальна психологія особистості

Лекція  4. Особистість з погляду соціальної психології (2год.)

План

  1. Особистість як предмет дослідження в соціології і психології.
  2. Соціально-психологічні властивості особистості.
  3. Загальна характеристика соціально-психологічних теорій особистості.

 

  1. Особистість як предмет дослідження в соціології і психології

 Що стосується відмінностей соціально-психологічного підходу до дослідження особистості від соціологічного підходу, то ця проблема розв’язується більш менш однозначно. Головна проблема соціологічного аналізу особистості — це проблема соціальної типології особистості.

Набагато складніше йде справа з розподілом проблематики особистості в загальній і соціальній психології. Суперечка торкається питання про те, чи повинна особистість в психології бути розглянута переважно в значенні соціального об’єкту або в системі даної науки головне — поєднання в особистості (а не просто в «людині») соціально значущих рис і індивідуальних властивостей.

  Задача ж соціальної психології — «розкрити всю структурну складність особистості, яка є одночасно як об’єктом, так і суб’єктом суспільних відносин…» (Б.Д. Паригін). Особистість, як вона представлена в цій системі поглядів, не можна зрозуміти поза її соціальними характеристиками. Тому загальнопсихологічна постановка проблеми особистості ніяк не може відрізнятися від соціально-психологічного підходу стосовно запропонованої підстави.

Можна підійти до визначення специфіки соціально-психологічного підходу описово, тобто на підставі практики досліджень просто перерахувати задачі, що підлягають вирішенню, і цей шлях буде цілком виправданий.

Так, зокрема відзначають, що в основі соціально-психологічного розуміння особистості лежить «характеристика соціального типу особистості як специфічного утворення, продукту соціальних обставин, їх структури, сукупності ролевих функцій особистості, їх впливу на суспільне життя…» (Шорохова).

Відмінність від соціологічного підходу не простежується тут досить чітко, і, очевидно, тому характеристика соціально-психологічного підходу доповнюється переліком задач дослідження особистості:  соціальна детермінація психічного складу особистості; соціальна мотивація поведінки і діяльності особистості в різних суспільно-історичних і соціально-психологічних умовах; класові, національні, професійні особливості особистості; закономірності формування і прояву суспільної активності, шляхи і засоби підвищення цієї активності; проблеми внутрішньої суперечності особистості і шляхи її подолання; самовиховання особистості тощо.

 Соціальна психологія, користуючись визначенням особистості, яке дає загальна психологія, з’ясовує, яким чином, тобто, перш за все, в яких конкретних групах, особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку з систем її діяльності) а, з другого боку, яким чином, в яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності).

Відмінність такого підходу від соціологічного полягає не у тому, що для соціальної психології не важливо, яким чином в особистості представлені соціально-типові риси, а у тому, що вона виявляє, яким чином сформувалися ці соціально-типові риси, чому в одних умовах формування особистості вони виявлялися повною мірою, а в других виникли якісь інші соціально-типові риси всупереч приналежності особистості до певної соціальної групи.

Від загальнопсихологічного підходу названий підхід відрізняється тим, що соціальна психологія розглядає поведінку і діяльність «соціально детермінованої особистості» в конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, причини, від яких залежить величина цього внеску в загальну діяльність. Тобто, вивчаються два ряди таких причин: ті, що кореняться в характері і рівні розвитку тих груп, в яких особистість діє, і ті, що кореняться в самій особистості, наприклад, в умовах її соціалізації.

Можна сказати, що для соціальної психології головним орієнтиром в дослідженні особистості є взаємовідношення особистості з групою.

  1. Соціально-психологічні властивості особистості.

Що стосується переліку якостей, то часто предметом аналізу є всі якості, що вивчаються за допомогою особових тестів (перш за все тестів Г.Айзенка і Р.Кеттелла). У інших випадках до соціально-психологічних якостей особистості відносяться всі індивідуальні психологічні особливості людини, фіксується специфіка протікання окремих психічних процесів (мислення, пам’ять, воля і т.п.). Лише іноді виділяється якась особлива група якостей. Так, соціально-психологічні властивості особистості розглядаються як «вторинні» по відношенню до «базових» властивостей, що вивчаються в загальній психології.

Ці соціально-психологічні властивості зведені в чотири групи:

  • властивості, що забезпечують розвиток і використання соціальних здібностей (соціальної перцепції, уяви, інтелекту, характеристик міжособистісного оцінювання);
  • властивості, що формуються у взаємодії членів, і в результаті її соціального впливу;
  • більш загальні властивості, пов’язані з соціальною поведінкою і позицією особистості (активність, відповідальність, схильність до допомоги, співпраці);
  • соціальні властивості, пов’язані із загальнопсихологічними і соціально-психологічними властивостями (схильність до авторитарного або демократичного способу дії і мислення, до догматичного або відкритого відношення до проблем і т.д.).

 В зв’язку з соціально-психологічними здібностями постає важливе питання формування соціального інтелекту особистості та її соціальної компетентності.

Соціальний інтелект — набір психічних властивостей особистості, який дозволяє людині шляхом розумових операцій ефективно взаємодіяти з іншими людьми, здатність до усвідомлення і вирішення в розумовому плані різних завдань і проблем, що постають в реальних ситуаціях життя.

 Соціальна компетентність – базисна, інтегральна характеристика особистості, що відображує її досягнення в розвитку стосунків з іншими людьми, забезпечує повноцінне оволодіння соціальною реальністю і дає можливість ефективно вибудовувати свою поведінку в залежності від ситуації й у відповідності з прийнятими в соціумі на даний момент нормами й цінностями.

 

  1. Загальна характеристика соціально-психологічних теорій особистості.

Аналіз зарубіжних психологічних теорій особистості. Експериментальні та неекспериментальні теорії особистості. Структурні та динамічні теорії особистостості. Психодинамічні, соціодинамічні та інтеракціоністичні теорії особистості. Моделі особистості: людина механічна, людина психодинамічна, людина психоенергетична, людина рольова, людина, яка пізнає, думає. Порівняльна характеристика основних моделей особистості.

Основні напрямки дослідження особистості у вітчизняній психологічній науці. Вивчення діяльності особистості, її мотивів. Взаємозв’язок діяльності і свідомості. Шляхи формування особистості в процесі навчання і виховання. Вікові особливості особистості.

Теорії рис.   Теорії типів.

Особистість як система конструктів, система рис, система особистісних смислів, суб’єкт персоналізації.

Основні поняття: індивід, індивідуальність, особистість, суспільство, активність особистості, ставлення, соціально-психологічна компетентність особистості, досвід, природне, біологічне, спадкове, вроджене, соціальне, дозрівання, якість особистості, ознаки особистості, атрибути особистості: свідомість, динамічність, неповторність; система конструктів; система рис; система особистісних смислів.

 Основна література: 3, 12, 20, 31,  37, 50, 51, 64.

Додаткова література: 78, 82, 88, 89, 96, 114, 131, 138, 157, 187,204, 205, 207, 211, 214, 215 .

Лекція 5. Соціально-психологічні проблеми соціалізації особистості (2год.)

План

  1. Поняття та стадії соціалізації особистості.
  2. Механізми соціалізації.
  3. Порушення соціалізації особистості.

  1. Поняття соціалізації особистості та її етапи.

Поняття „соціалізація” вперше було запропоновано американським філософом Ф.Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття. Сьогодні соціалізацію розглядають як процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, який вона трансформує у власні цінності й орієнтації, вибірково включає у свою систему поведінки ті норми й шаблони, які прийняті в суспільстві або групі.

Водночас, соціалізація не є суто засвоєнням існуючого досвіду особистістю, так би мовити, інтеріоризацією. У процесі свого розвитку та становлення особистість привносить у суспільство власний досвід, який може доповнювати, змінювати та впливати на уже існуючий.

Поняття соціалізації тісно пов’язане з іншими семантично близькими поняттями, що стосуються особистості, таким як: „формування”, „розвиток”, „виховання”, проте, вони не є тотожними. Підтвердженням цьому можуть бути наступні положення:

  • соціалізація передбачає перш за все засвоєння соціального досвіду, а формування і розвиток – це набуття нових рис характеру, здібностей, хисту, навичок; соціалізація, передусім, пов’язана з зовнішнім середовищем і обставинами, а формування і розвиток – з внутрішніми; соціалізація фіксує лише соціальні, соціокультурні риси людини, а формування й розвиток передбачають також і біологічні, такі як фізичний розвиток;соціалізація може бути як спонтанною, так і цілеспрямованою, запрограмованою на відміну від виховання, яке завжди є планомірним.

Таким чином, соціалізація – це двосторонній процес і результат засвоєння й подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у протіканні якого він стає особистістю, одержує необхідні для життя серед людей знання, уміння й навички, тобто здатність спілкуватися й взаємодіяти з ними під час вирішення завдань.

На процес соціалізації впливають багато чинників, які у загальному вигляді можна поділити на індивідуально-особистісні та соціальні. До індивідуально-особистісних чинників відносять перш за все тип темпераменту особистості. Соціальні чинники поділяються на:

  • Макрофактори – обумовлені проживанням у великих групах (держава, її розвиток, культура).
  • Мезофактори – обумовлені проживанням у складі спільнот середньої величини (етнос, релігійні умови, тип поселення, ЗМІ).
  • Мікрофактори – обумовлені проживанням, вихованням й навчанням у малих групах (родина, школа).

В соціальній психології існує чимало класифікацій стадій соціалізації. Так, розповсюдженим є виділення двох стадій – первинної, яка охоплює дитинство та юність, і вторинної, яку складають зрілість та старість. Узагальнюючи існуючі положення, ми пропонуємо виокремити такі стадії:

  • Первинна соціалізація (стадія адаптації);Стадія індивідуалізації; Стадія інтеграції; Трудова стадія;Післятрудовая стадія.

Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду) – дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує.

Стадія індивідуалізації (від підліткового до юнацького віку) – з’являється бажання виділити себе серед інших, характеризується критичним ставленням до суспільних норм поведінки, поступово формуються власні позиції та світогляд.

Стадія інтеграції (від юнацького до ранньої зрілості) – з’являється бажання знайти своє місце в суспільстві, «вписатися» у суспільство. Інтеграція проходить благополучно, якщо якості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливо наступне:

— збереження своєї несхожості й поява агресивних взаємодій (взаємин) з людьми й суспільством; зміна себе з тим, щоб „стати як всі”; конформізм, зовнішня згода, адаптація.

Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

Післятрудовая стадія соціалізації розглядає літній вік як вік, що вносить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.

  Критеріями нормального процесу соціалізації є наявність сформованих соціальних установок, цінностей та норм поведінки, які характерні для даного суспільства, адаптованість особистості та її спосіб життя, який не суперечить загально прийнятому та соціальна ідентичність (групова й загальнолюдська). Як результат нормальної соціалізації можна назвати розвинений соціальний інтелект.  Однак, головний показник соціалізованості є не пристосованість і адаптивність, а незалежність, незакомплексованість та ініціативність.

  1. Механізми соціалізації

Процес соціалізації здійснюється за допомогою певних механізмів, які можна поділити на:

  • Інституціоналізований механізм – у рамках взаємодії з інститутами-організаціями;
  • Стилізований механізм – у рамках взаємодії із субкультурою – комплекс норм, цінностей, рис і поведінкових проявів, типових для людей певної вікової категорії, професійної або соціальної групи;
  • Міжособистісний механізм – у рамках взаємодії зі значимими особами за допомогою ідентифікації, емпатії, конформізму, наслідування.

Ідентифікація – це процес усвідомленого або неусвідомленого уподібнення однієї особи іншій. Може бути повною або частковою, але в обох випадках вона є психологічною передумовою успішної взаємодії і взаєморозуміння. Проявляється у готовності відчувати, переживати, діяти по відношенню до іншого так, ніби цим іншим міг би бути він сам.

Емпатія – усвідомлення емоційного стану іншої людини і здатність розділити її досвід. Може проявлятися у вигляді співпереживання (коли відбувається переймання почуттів іншого як своїх) та співчуття (коли є відокремлення власних почуттів від почуттів іншого).

Процеси ідентифікації та емпатії є дуже схожими, але особливістю емпатії є те, що, на відміну від ідентифікації, не відбувається уподібнення власної поведінки поведінці  іншого.

Конформізм (з точки зору процесу соціалізації) – визнання та підкорення нормам суспільної поведінки.

Наслідування – це усвідомлений або неусвідомлений процес слідування особистістю за будь-яким еталоном, прикладом, який проявляється у прийнятті, запозиченні і відтворенні зовнішніх (поведінкових) або внутрішніх (психологічних) особливостей іншої людини чи групи людей.

Рефлексія – процес усвідомлення того, як сприймають і оцінюють індивіда інші індивіди або спільноти. Іншими словами, це внутрішнє уявлення про те, що думають про мене люди, з якими я вступаю в контакт. Процеси рефлексії сприяють пізнанню іншого через те, що він думає про мене, і пізнання себе через те, що думає про мене інший.

  1. Порушення соціалізації особистості

Вподовж соціалізації людина зустрічається з різними явищами та ситуаціями, які можуть вплинути на процес нормального входження та адаптації у суспільстві.

  Асоціалізація («-» соціалізація) – засвоєння особистістю антисоціальних норм, цінностей, негативних ролей і стереотипів поведінки, які призводять до деформації суспільних зв’язків, до дисгармонії людини й суспільства. Асоціалізація спостерігається за умов засвоєння антисоціального прикладу змалечку. Подібним за кінцевим результатом до асоціалізації є процес десоціалізації.  Десоціалізація – негативний результат існування в соціумі, відчуження особистості від основної маси людей, входження в неформальні групи з асоціальною спрямованістю й супроводжується руйнуванням попередніх «+» норм і цінностей і засвоєння антицивільних форм поведінки. На відміну від асоціалізації десоціалізація виникає на певному етапі розвитку особистості. Тобто, до певного моменту соціалізація йшла відповідним чином, але через певні обставини відбулося відчуження від загальноприйнятих норм. Поряд із поняттями „асоціалізація” та „десоціалізація” широко використовується поняття „соціальна дезадаптація”.

Соціальна дезадаптація – порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального оточення за наявності неправильного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе й свої соціальні зв’язки. Дезадаптація супроводжується зниженням самооцінки людини, розмиванням індивідуальності, зростанням незадоволеності своїм становищем у суспільстві, що змушує людину шукати таке оточення, яке б задовольнило та підтримало її.

Порушення процесу соціалізації часто супроводжується різними видами відхилень у поведінці: алкоголізм, наркоманія, агресивна поведінка, суїцид, постійне бродяжництво, проституція та сексуальні аномалії.  Поведінку, яка відхиляється від загальновизнаних норм і моралі називають девіантною поведінкою. З погляду соціальної психології однією з основних причин появи відхилень у поведінці вважається порушення соціальних стосунків особистості.

Узагальнюючи різновиди відхилень у поведінці можна виокремити – делінквентну та аддиктивну поведінку. Делінквентна поведінка визначається системою правопорушень, які можуть переслідуватись законом. Аддиктивна поведінка – поведінка, яка ускладнена будь-якою залежністю (хімічною, Інтернет, азартними іграми).

  Ресоціалізація – це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у випадку десоціалізації) або вперше (через відставання, асоціалізацію) позитивних форм поведінки, з погляду суспільства. Реабілітація – відновлення, залучення до нормального процесу хворих, які пережили стрес під час аварій, катастроф, стихійних лих. Реабілітації потребують люди, яким потрібна не лише соціальна допомога, але й психотерапія, психокорекція.

Основні поняття: первинна та вторинна соціалізація, стадії соціалізації, інститути соціалізації, наслідування, навіювання, переконання, рефлексія, ідентифікація, соціальна фасилітація, конформність, «зсування мотиву на ціль», деліквентна поведінка, девіантна поведінка, асоціалізація, десоціалізація, ресоціалізація.

Основна література: 3, 8, 32, 33, 48, 58, 59., 64, 66, 67.

Додаткова література:  73, 80,  86, 91, 100, 103, 108, 118, 142, 160, 163, 173, 179, 190, 211.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *